Історія жінки з Гостомеля — Shelter Ukraine


Від 24 лютого через місто Житомир проїхало багато людей. Хтось залишався, але більшість їхали далі. З перших днів війни багато громадських організацій змінили основний фокус своєї діяльності.



Так в Житомир: Зроби Голосніше дуже швидко, автоматично, прийняли рішення допомагати людям, які шукали прихисток. Тим, хто шукав допомогу в незнайомому місці часто після виснажливої дороги, дороги без чіткого плану на подальші дні. Ми мали нагоду поспілкуватись з пані Людмилою, керівником Житомир: Зроби Голосніше депутаткою місцевої влади, підприємцем у мирному житті.

Вона розказала нам, що в мирному житті їх громадська організація реалізовувала культурні та інклюзивні проєкти. Останні п’ять років організація співпрацювала з Українським культурним фондом. Окремий напрямок роботи організації - проведення творчих майстер-класів для дітей з інвалідністю, для цього вони спеціально створили простір для творчої роботи.



Людмила також поділилась, що найбільше пишається їх фестивалем «Коли територія набуває ідентичності». У Житомирі раніше працювало 8 керамічних заводів, останнім часом ледве працював один. Команда хотіла відновити цінність кераміки регіону, бо це важлива частина ідентичності краю, жителів Житомирщини. Планували, що фестиваль буде всеукраїнським, але крім представників Харкова, Дніпра, Полтави та інших міст, на фестивалі були представлені Нідерланди, Польща, Литва. Суміжний проєкт «Жовтень в Жовтні», в рамках якого команда прагне зберегти мозаїку кінотеатру «Жовтень» в Житомирі та інші мозаїчні твори мистецтва міста.



Пані Людмила вважає, що «культурний фронт» важливий зараз як ніколи, він робить нас усвідомленими. Культура – це м’яка сила, яка змінює людей зсередини та ззовні. Після Бучі, Гостомеля, Краматорську ми усі маємо стати амбасадорами українців, які загинули.

"Зараз організація опікується переважно людьми, які тимчасово перебувають у Житомирі. А також фокусуємося на тих хто реєструється в місті як ВПО. Їх ми спочатку поселяємо, розв'язуємо базові питання, а потім шукаємо роботу.



Бачимо, що багато людей хочуть працювати. Кажуть, що отримувати допомогу добре, але важливо, щось робити своїми руками. І ми зараз прагнемо знайти системне рішення з бізнесом Житомирщини, задля працевлаштування тих, хто залишається у нас на постійній основі. Наприклад, один наш підприємець працевлаштував 40 осіб на швейне виробництво.



Знаєте, у нас працює кав’ярня, яка жодного дня не була закрита. Ми зрозуміли, що це певний елемент психотерапії, людина випиває філіжанку кави й це її з’єднує з мирним життям, заспокоює”.

У межах проєкту “Shelter Ukraine” у партнерстві з VPLYV, ГО "Житомир: зроби голосніше закупили спальні приналежності для облаштування прихистку (постільну білизну, матраци, покривала, подушки, розкладачки), їжу та базовий одяг (спортивні костюми, взуття, футболки та шкарпетки та спідню білизну) для людей, які не мали змоги взяти з дому свої речі.


Зоя, Гостомель, Київщина, отримала допомогу від ГО “Житомир, зроби голосніше” у межах проєкту "Shelter Ukraine"


«Покинула містечко на 3 день від початку війни. Усе життя прожила у Гостомелі, пропрацювала тут більш ніж 30 років. Поруч з приватним будинком розташовано аеропорт, тому бомбардувати почали під ранок 24 лютого, одразу висадився російський десант, який і почав «хазяйнувати»- пооббивали танками кути будинків, повибивали двері, вікна, грабували, погрожували та обстрілювали. Перші сутки ховались з родиною у власному підвалі. На другі перейшли у більш надійний підвал Бучанської виправної колонії, а саме в ізолятор. У нашому дворі стояло 15 обгорівших автівок мешканців, які намагались втекти від небезпеки. На 3 день, коли вщухли обстріли невістка посадила мені і доньку, мою онучку, в автівку і нам вдалося покинути це пекло. Приїхали до Житомира, звідти до с. Гай Новогуйвинської територіальної громади. Тут проживаємо у дачному будинку вдвох з онукою-першокласницею, інші родичі переїхали до Вінницької області, з ними тримаємо телефонний зв’язок. Щодня топимо піч, готуємо їжу, вчимо уроки. Особливо радісні моменти життя трапляються, коли вдається поспілкуватись з синами та невісткою, які служать у ЗСУ. Зараз працюємо над проведенням швидкого інтернету для дистанційних шкільних навчань. Читаємо книжки, малюємо. Онука потоваришувала з сусідським хлопчиком, багато часу проводимо на свіжому повітрі. Поруч також живуть переселенці з Іванківців Київської області. Вони переїхали 5 березня, розказують що на той час заїхали «кадирівці», дозволяли виїхати з під обстрілів за умови, якщо на камеру скажуть, що нарешті дочекались визволителів та захисників, облаштували свій штаб у місцевій церкві.



У такі лихі дні починаєш цінувати хвилини, що проведені в родинному колі, спілкування з рідними. Найбільша моя мрія – повернутись додому, зустріти рідних, обійняти та вдосталь спілкуватись” (плаче).


Допомогти проєкту Shelter Ukraine запровадити прихистки для внутрішньо переміщених українців.